My solution to start business. “Na Uytnoy Art Gallery”

Ideology disintegrated and everything that was previously important became secondary and insignificant. Most importantly, we, the artists, have finally become free.

Together with the collapse of the Soviet Union, our enterprise OPHOK began to come to an end.

No one else was supposed to spy on free-thinking people, and the artists received the right and not only the right, but the opportunity to do their real job - creativity !!! It was surprising and not at all familiar.

I started to work a lot of creatively. I painted mostly still lifes.

After the collapse of the country, many residents of Odessa began to leave for Israel without any special complications. My still lifes are in great demand. I have a new item of income.

By that time, being already the mother of two wonderful girls, I was a responsible person, realizing that I could be in danger of losing my art studio, I decided to take an incredibly dangerous step me.

I decided to open my own business, i.e. open the gallery directly in my art studio.

By this time, I perfectly understood that it is very difficult to be an artist and live, depending on the sale of your creativity. And if you paint pictures while doing the gallery, maybe something will work out.

During these years, the state support for small business was announced, and I almost without any problems registered the enterprise "Na Uyutnaya". The galleries did not have a separate and special status at that time, and I am not sure that they have such a status at the present time.

The enterprise became the Art Studio gallery on Uyutnaya and it was perhaps the first private gallery in Ukraine, which worked for more than ten years.

“Uytnaya”- art studio that became a gallery

Once, Evgeny Lukashov, a well-known collector and patron of the arts in the city, gave me a photo taken in Paris at the beginning of the 20th century, which depicts the Rotonda cafe – in spirit and style, everything in this photo reminded me very much of the atmosphere of Uyutnaya, which everyone who remembers it can see for themselves.

When I created the gallery enterprise, I was alone. I had no support. Radu worked to provide for our family, by that time we already had two daughters – Rada and Sylvia.
I thought about inviting my half-sister on my father’s side, Lyuda, to move to Odessa. Lyuda lived in Vyzhnytsia at that time and I knew what her life was like there. I still have some strange feeling of gratitude towards her for pushing me in a stroller when I was little. I didn’t understand one important thing then – never interfere with the fate of others, even those who seemed close to you. Interfering with fate means changing God’s plans. It means interfering with his plans for someone else’s fate. When I understood this, it was too late and I got what I deserved.
Lyuda accepted my offer to become a partner in the gallery. She didn’t have the funds for a partnership, but I didn’t care much. I earned decent money working in a factory and selling my still lifes to Odessans leaving for Israel.
Lyuda, who worked at a furniture factory in Vinnitsa, used my money to bring materials for the renovation of the future gallery.
We started the renovation. The walls in the semi-basement were always damp, so there was no point in covering them with plaster. We decided to cover them with jam and cover the bottom of the walls with panels. Lyuda brought all this from Vinnitsa.
She became the boss. And from the first days, she began to recruit staff to work in the gallery. I don’t even understand why now, but different people started working for us. It turned out there was even a driver. I found out about this 40 years later!
The renovation was going on, and I was busy registering the gallery.

Начало галерейной деятельности. Первая частная галерея в Украине.

Решение- заняться бизнесом.

В начале 90- годов, в Украине произошло то, что мы все жившие во времена Советского Союза и не могли ожидать. Могучий Советский Союз- распался.

Распалась идеология и все то, что ранее было важным, стало второстепенным и незначительным. Самое главное мы, художники стали наконец свободными. Вместе с распадом Советского Союза стал приходить конец и нашему Творческому предприятию ОПХОК.

Больше никто не должен был вести слежку за свободомыслящими людьми, а художники получили право и не только право, а возможность заняться своим настоящим делом- творчеством!!! Это было удивительно и совсем не привычно.

Я стала много работать творчески. Писала в основном натюрморты.

После распада из страны многие жители Одессы стали без особых осложнений выезжать в Израиль. Мои натюрморты стали пользоваться большим спросом. У меня появилась новая статья доходов.

К тому времени, я, будучи уже мамой двоих замечательных девочек, человеком ответственным, понимая то, что могу оказаться под угрозой потери мастерской, решаюсь на невероятно опасный для меня шаг.  Я решаю открыть свой бизнес, т.е. открыть галерею прямо у себя в мастерской.

К этому времени я прекрасно поняла то, что быть художником и жить, завися от продажи своего творчества очень сложно. А если писать картины, попутно занимаясь галереей, может быть, что-то и получится.

В эт

“Уютная” майстерня, що стала галереєю

Якось, Євген Лукашов, відомий у місті збирач і меценат, подарував мені знімок зроблений у Парижі на початку 20 століття, на якому зображено кафе Ротонда – за духом і стилістикою все в цій фотографії дуже нагадало атмосферу Затишної, в чому всі її пам’ятає, чи можуть переконатися самі.

Створюючи підприємство галерею-я була одна. У мене не було жодної підтримки. Раду працював, щоб забезпечувати нашу сім’ю, у нас до цього часу вже були дві дочки – Рада та Сільвія.
Я подумала про те, щоб запросити переїхати до Одеси мою зведену сестру по батькові Люда. Люда на той час жила у Вижниці і я знала, який її побут там. У мене збереглося до неї якесь дивне почуття подяки, за те, що вона катала мене в колясці, коли я була маленькою. Я тоді не розуміла однієї важливої ​​речі – ніколи не втручатися в долю інших, навіть здавалося близьких тобі людей. Втручатися в долю-це означає змінювати плани Бога. Значить заважати йому в його планах на чиюсь долю. Коли я це зрозуміла-було вже пізно і я отримала по заслугах.
Люда прийняла мою пропозицію стати партером у галереї. Коштів на партнерство вона не мала, але мене це мало хвилювало. Я заробляла пристойно, працюючи в комбінаті і продаючи свої натюрморти одеситам, що їдуть до Ізраїлю.
Люда, яка працювала на меблевій фабриці у Вінниці, на мої гроші привозила матеріали для ремонту майбутньої галереї.
Ми розпочали ремонт. Стіни в напівпідвальному приміщенні завжди були сирими, так покривати їх штукатуркою не було жодного сенсу. Ми вирішили покрити їх повидлом та низ стін закрити панелями. Все це привезла із Вінниці Люда.
Вона стала начальником. І з перших днів почала набирати штат для роботи в галереї. Я навіть зараз не розумію до чого, але в нас почали працювати різні люди. Навіть, як виявилось, був водій. Про це я дізналася через 40 років!
Ремонт йшов, а я займалася реєстрацією галереї.