And it was a family trip to a deserted beach, which is very close and due to the lack of vacationers on it, the children called it a dog beach and you can really take our dogs out there.
I had a wonderful day, I didn’t get out of the water at all, just like when I was a kid. I swam with the boys and I was flooded with memories of my childhood in Otrada.
I told my grandchildren about the barge, which I am sure everyone who went to Otrada remembers.
A rusty red barge, the hatches of which were filled with water and the boys dived into their dark abyss. At first it was far from the shore and only good swimmers could get there, later it was moved right to the beach and it was scary because the boys tried to throw us off it. It was dangerous, since the height of the side was three meters, and if you fell not into the water, but onto the sand, you could break your legs. But this did not bother us and we inhaled the smell of hot metal and green water that filled its insides …
Theo and George had fun – they caught tiny crabs, and then they were released. We even saw one big one and tried to feed him McDonald’s fried potatoes. In general, the access to the beach was a success, for which we are sincerely grateful to our Sylvia!
In the evening I cooked shrimp – the first time in my life! Don’t be surprised – I used to be allergic to them!
П’ятниця. Новини з Лімассолу.
На цьому тижні ми виїхали на пляж. Взагалі, прямо з дому я ходжу на пляж поплавати щодня по два рази. Я не люблю лежати і смажитися на сонці.
А це був сімейний виїзд на пустельний пляж, який знаходиться зовсім близько і через відсутність на ньому відпочиваючих, діти прозвали його собачим і там справді можна вивести наших собачок.
Я провела прекрасний день, я взагалі не виходила з води, як у дитинстві. Я плавала з хлопчиками і на мене наринули спогади про моє дитинство у Відраді. Я розповіла своїм онукам про баржу, яку, я впевнено пам’ятають усі, хто ходив у Відраду.
Іржаву руду баржу, люки якої були наповнені водою і хлопчаки пірнали в їхню темну безодню. Спочатку вона стояла далеко від берега і тільки хороші плавці могли туди потрапити, потім її перемістили прямо на пляж і це було страшно, тому що хлопці намагалися скидати нас з неї. Це було небезпечно, тому що висота борту була метрів зо три, і якщо впасти не у воду, а на пісок, можна було поламати ноги. Але це нам не заважало і ми вдихали запах розжареного металу і зеленої води, що заповнила її нутрощі.
Тео і Георгій розважалися – вони ловили маленьких крабів, а потім їх відпускали. Навіть побачили одного великого і намагалися підгодувати його смаженою картоплею з Мак Доналдьса. Загалом вихід на пляж вдався, за що ми щиро вдячні нашій Сільвії!
Увечері я готувала креветки-перший раз у своєму житті! Не дивуйтеся – у мене раніше була на них алергія!
Добавить комментарий